українською in english

Чия влада? Доступно – про повноваження Кабінету Міністрів

28 серпня, 12:51

Уже зовсім скоро Україна отримає склад нового уряду, за який проголосує новообрана Верховна Рада. 

ІзбірКом продовжує серію публікацій про повноваження органів влади в Україні і цього разу розповідає про діяльність Кабінету Міністрів.

Як формується Кабмін

Український уряд, який офіційно має назву Кабінет Міністрів, є вищим органом виконавчої влади в державі. До його складу входять прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр, п'ять віце-прем'єр-міністрів та міністри, кількість яких може коливатися: на даний час їх 18. Кабмін є колегіальним органом, а це означає, що він приймає рішення після обговорення на засіданнях. 

Клікніть на зображення для збільшення

Як ми роз'яснювали раніше, відповідно до Конституції, кандидатуру прем'єр-міністра вносить до Верховної Ради президент - за пропозицією коаліції депутатських фракцій. При цьому голосування щодо призначення прем’єра проводиться у поіменному режимі, та рішення приймається у формі постанови Верховної Ради.

Клікніть на зображення для збільшення

Після того як прем'єр-міністра обрано, він подає до парламенту кандидатури членів Кабінету Міністрів, крім тих, яких подає президент, а це міністр оборони і міністр закордонних справ. При цьому Рада може як проголосувати за весь склад Кабміну одним списком, так і за окремі кандидатури. 

Клікніть на зображення для збільшення

Після успішного голосування члени Кабміну повинні скласти урочисту присягу: 

"Усвідомлюючи високу відповідальність члена Кабінету Міністрів України, урочисто присягаю на вірність Українському народові. Зобов’язуюся додержуватися Конституції України та законів України, зміцнювати суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини та громадянина, дбати про добробут Українського народу, сталий демократичний розвиток суспільства".

Після того як присягу склали не менше ніж дві третини від посадового складу уряду, Кабінет Міністрів України набуває повноважень та розпочинає роботу.

А ось навпаки - відставка уряду - може відбутися у трьох випадках: 

- прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України;

-  відставка прем’єр-міністра (тягне за собою автоматичну відставку всього уряду);

- смерть прем’єр-міністра.

Втім, у другому випадку не все так просто, і прем'єру недостатньо просто написати заяву про відставку, адже він звільняється з посади з дня прийняття рішення про його відставку на пленарному засіданні Верховної Ради України. Якщо такого рішення нема, то доводиться працювати далі. Це саме, до речі, стосується і кожного міністра: остаточне рішення належить парламенту.

Повноваження уряду

Оскільки Кабмін очолює виконавчу гілку влади, то й сфера його відповідальності дуже різноманітна. Працює уряд відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою, і керуючись законодавством. Власне, міністри відповідають майже за все: це вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв’язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Крім того, Кабмін повинен здійснювати постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади чинного законодавства. Що стосується призначення і звільнення голів обласних державних адміністрацій та районних державних адміністрацій, то Кабмін подає кандидатури на ці посади президенту, яки може їх затвердити або ж відхилити.

Клікніть на зображення для збільшення

Двадцять два Кабміни

В історії України змінилося чимало урядів: наступний, за який, проголосує нова Рада, стане вже двадцять третім. 

Найчастіше уряди змінювалися у першій половині дев'яностих: мало кому вдавалося протриматися більше року.

Першим був уряд прем'єр-міністра Вітольда Фокіна, який працював у 1990-1992 роках і пішов у відставку після висловленої йому недовіри Верховною Радою. Наразі його не дуже добре пам'ятають, хоча саме за його часів було введено так звані "купони", а Україна поринула у нескінченні протести.

Після нього виконувачем обов'язки прем'єра став уродженець Одеси Валентин Симоненко. Щоправда, він був ним "аж" десять днів у жовтні 1992 року, після чого Кабміном почав керувати Леонід Кучма, який протримався на цій посаді майже рік.

Саме Кучма отримав найбільші повноваження, яких не мав жоден уряд України після нього, і жартом українці називали очолюваний ним Кабмін урядом у декреті, тому що він мав право видавати спеціальні декрети, котрі мали силу законів, підмінивши тим самим повноваження Верховної Ради. Під час голосування в парламенті за його кандидатуру він обіцяв  "вирватися з економічної кризи, але без шокової терапії", підтримати малий і середній бізнес, ввести повноцінну українську валюту. Втім, виконати обіцяне не вдалося, і після акцій протесту на Донбасі він пішов у відставку.

Замість Кучми урядом почав керувати директор шахти імені Засядька, мер Донецька і один із фактичних організаторів тих акцій протестів Юхим Звягільський - єдиний політик, який був парламентарем усіх скликань, крім нового. При прем'єр-міністрі Звягільському уряд виділив вугільній промисловості масштабні субсидії, а видобувні підприємства звільняв від податків. Він пропрацював до 1994 року, а потім певний час переховувався в Ізраїлі, оскільки проти нього відкрили кримінальні справи. Втім, 1997 року Звягільський успішно повернувся до України і продовжив свою депутатську і бізнесову діяльність. 

Після виборів парламенту новий уряд очолив Віталій Масол, який діяв з червня 1994 року по квітень 1995 року. Внаслідок тривалого конфлікту з новим президентом - Леонідом Кучмою - він пішов у відставку, вийшовши на пенсію. Цей прем'єр запам'ятався тим, що не був прихильником ринкових перетворень у майже радянській українській економіці та провадив політику відповідно до своїх поглядів як колишнього члена ЦК КПУ. Віталій Масол помер минулого року в Києві на дев'яностому році життя.

Наступний рік пройшов під егідою уряду Євгена Марчука - з червня 1995 року до травня 1996-го. До цієї посади він встиг побувати першим керівником СБУ (1991-1994 роки), а до того - у радянських спецслужбах. Ставши прем'єром, він почав активно розбудовувати власний імідж, який зараз би назвали правоцентричним уособленням "сильної руки", і 27 травня 1996 року його відправили у відставку - «за формування власного політичного іміджу». Цікаво, що тодішній прем'єр у грудні 1995 року взяв участь у довиборах народного депутата Верховної Ради і пройшов до парламенту, залишившись таким чином депутатом і після відставки до 1998 року.

Після цього, з травня по липень 1996 року, а потім -  з липня 1996 по липень 1997, два уряди поспіль очолював Павло Лазаренко. Така ситуація склалася через ухвалення Конституції України, після чого прем'єр мусив подати у відставку, та був заново перепризначений. Мабуть, цей політик дев'яностих найбільше запам'ятався українцям: комусь - як "міцний господарник" з Дніпропетровщини, але здебільшого - як фігурант кримінального переслідування через газові махінації. Навіть після того як політик відбув термін ув'язнення в США, переговори сторін у справі "Уряд США – проти Павла Лазаренка" щодо досягнення мирової угоди про конфіскацію заморожених активів українського експрем'єра далекі від завершальної фази. Для того, щоб конфіскувати заморожені активи українського урядовця, в США мають довести, що це саме ті гроші, які Лазаренко незаконно вивів з України. Тож питання: "Де гроші Павла Івановича", - все ще лишається відкритим. Він пішов у відставку 2 липня 1997 року "за станом здоров'я", оскільки став явним конкурентом президентові Леоніду Кучмі.

Після нього урядом недовго покерував в.о. прем'єра Василь Дурдинець, який більше запам'ятався своєю діяльністю на посаді міністра з питань надзвичайних справ у 1999-2002 роках. А ще його добре пам'ятає нині відомий політик, а тоді - не надто відомий журналіст Олег Ляшко, якого у 2001 році суд визнав винним за серію публікацій проти Василя Дурдинця, у яких начебто був наклеп. Європейський суд з прав людини тоді визнав цей процес проти Олега Ляшка утиском свободи слова в Україні та призначив йому відповідну компенсацію. 

З липня 1997 року і до грудня 1999-го Кабмін очолював Валерій Пустовойтенко, який, на відміну від попередників Марчука і Лазаренка, не мав президентських амбіцій. Він був безпосередньо причетний до створення так званої "партії влади" - Народно-демократичної партії, і запам'ятався тим, що одного разу замкнув директорів підприємств у палаці «Україна», вимагаючи від них виплатити зарплати, а ще провів "збори" для занять із цивільної оборони, намагаючись так "вибити" борги з керівників. Щоправда, ці заходи не були надто успішними, і ті часи українці пам'ятають як період постійної зарплатної заборгованості.

Він пішов у відставку мирно, у листопаді 1999 року після інавгурації президента Леоніда Кучми, який вдруге виграв вибори. А наступником став Віктор Ющенко, який знову мав президентські амбіції, котрі зрештою й задовольнив. Саме при ньому український ВВП вперше показав зростання, однак його відправили у відставку саме за провал економічної політики. Це збіглося з хвилею протестів "Україна без Кучми", учасників якої тодішні очільники держави - Леонід Кучма, Віктор Ющенко і Іван Плющ - фактично назвали "фашистами". За іронією долі, пізніше цим же словом назвуть самого Ющенка:

"Але разом з тим не можна не бачити, що намагання розбурхувати вуличну стихію, пускати в хід відверто провокаційні прийоми, за допомогою яких вони хочуть поглибити розкол в суспільстві, підштовхнути владу до силової протидії, створюють реальну загрозу національній безпеці держави. 

Не слід забувати уроки історії - згадаймо, з чого і як починався фашизм.

Ми заявляємо, що в інтересах громадян, суспільства, держави таким намаганням буде чинитися активна і рішуча протидія усіма передбаченими законом засобами. Щодо цього ні в кого не повинно бути жодних ілюзій".
 

Після Ющенка естафету підхопив Анатолій Кінах, який пробув на посаді до 2002 року, який був обраний народним депутатом України від пропрезидентського блоку «За єдину Україну!», після чого пішов у відставку. Його прем'єрство було відносно спокійним, а запам'ятався політик найбільше, мабуть, тим, що пізніше пройшов у Раду від партії Ющенка, а у 2007 році перейшов до фракції Партії регіонів і отримав посаду міністра економіки України в уряді Януковича. Тоді депутатів-"перебіжчиків", які фактично створили нову більшість, що підтримала Віктора Януковича, в ЗМІ назвали "тушками". 

З 21 листопада 2002 по 5 січня 2005 року урядом керував Віктор Янукович, який посів цю посаду після того як очолював Донецьку облдержадміністрацію. під час цього уряду було підтримано напрямок про вступ України до НАТО України та спрямовано українські війська до Іраку у 2003 році. Після того як Янукович програв президентські вибори 2004-2005 років уряд пішов у відставку, а він - в опозицію.

Наступною очільницею уряду стала Юлія Тимошенко, яка прийшла на хвилі Помаранчевої революції, однак майже зразу зайняла відверто опозиційну нішу до новообраного президента Віктора Ющенка. Вона побула на цій посаді з лютого до вересня 2005 року. Часи цього уряду запам'яталися різноманітними перетвореннями: збільшенням удвічі зарплат і стипендій, наданням - вперше - значної допомоги при народженні дитини, а також так званими бензиновою, цукровою і м'ясною кризами, коли через спроби вплинути на бізнес ціни за кілька днів або тижнів раптово зростали на 30 - 50%. Західні експерти називали методи уряду "соціалістичними", а президент зрештою заявив, що прем'єрка зрадила ідеали Майдану. У вересні 2005 року парламент проголосував за її відставку.

Після її відставки уряд очолив Юрій Єхануров. Він пробув на посаді до 2006 року та, у результаті політичних перемовин, поступився місцем Віктору Януковичу, який став прем'єром удруге.  

Більше як через рік Януковича відправили у відставку. Цьому передували постійні конфлікти між міністрами від "Нашої України" та прем'єром, причому Янукович поступово звільняв людей Ющенка. 

Після його відставки друге прем'єрство дісталося знову Юлії Тимошенко. Цей період позначився впливом світової фінансово-економічної кризи 2008–2009 років та постійним протистоянням з президентом Ющенком. 

Після перемоги Януковича на президентських виборах Тимошенко пішла у відставку,  з 2010 по 2014 роки уряд очолював Микола Азаров. Це був період формально двох урядів, оскільки після парламентських виборів 2012 року він склав повноваження та був перепризначений заново. При ньому було ухвалено  Бюджетний і Податковий кодекси України, скорочено держзамовлення у вишах, скасування державного іспиту з української для бакалаврів. На період правління цього уряду випала Революція гідності, в результаті якої Азаров залишив крісло прем'єра.

Після нього прем'єри мінялися нечасто: в Україні попрацювало два уряди Арсенія Яценюка - з 2014 по 2016 роки. У цей час було проведено низку податкових реформ, здійснено заходи щодо забезпечення енергетичної безпеки та прийнято низку непопулярних рішень, зокрема підвищено тарифи . Втім, сам Яценюк добре усвідомлював місію уряд, назвавши його Кабміном "камікадзе".

Після Яценюка, 14 квітня 2016 року, Верховна Рада проголосувала за кандидатуру Володимира Гройсмана на пост прем'єр-міністра України. На даний час він поки що останній у списку очільників уряду і вже зовсім скоро поступиться місцем іншому політику. Цей Кабмін запам'ятався низкою реформ, зокрема й адміністративно-територіальною, фінансовою децентралізацією, медичною й освітньою реформами тощо.

Поки що найдовше прем'єром України протримався Микола Азаров – з 11 березня 2010 року по 28 січня 2014-го. Менше всіх - Віталій Масол, з 16 червня 1994 року по 8 березня 1995 року.

Хто стане наступним прем'єром та якою буде програма уряду, котру має затвердити парламент, - побачимо вже незабаром.

Євгенія Генова

ОПИТУВАННЯ
Чи прозоро, на вашу думку, вiдбулися останнi мiсцевi вибори?
Так
26% (21)
Нi
60% (49)
Я просто хочу побачити результат опитування
14% (11)
партнери