До двадцятої річниці Одеського Комітету виборців

Цьогоріч, 19 вересня, виповнюється 20 років з моменту офіційної реєстрації Одеської обласної організації "Комітет виборців України". Попри те, що відлік своєї діяльності громадська організація починає раніше: щонайменше з 1998-го, проте одна з віхових дат для команди - це саме момент реєстрації як юридичної особи.  Чим займається колектив НУО зараз і чим займався раніше, які засадничі принципи роботи організації та як вдається вистояти попри труднощі, - розповів її голова Анатолій Бойко.

- Організації більше 20 років, але з чого все почалося особисто для тебе? 

- З другого курсу навчання в університеті. Мене завжди цікавила громадсько-політична сфера. Мабуть, саме тому я й освіту обрав відповідну — історичний факультет. Крім того, цю діяльність можна було відносно легко поєднувати з навчанням. Також формат громадської організації давав багато свободи та можливостей для особистого розвитку. Ну і вибори  - це завжди драйв, що було додатковим аргументом для студента. 

- Хто були перші однодумці? Які були найперші виклики? А успіхи? 

Першими однодумцями були однокурсники та близькі, а першими викликами - те, що всьому потрібно було навчатися самим, з нуля, і робити реальні справи вже тут і зараз. Починаючи від володіння компʼютером - і завершуючи підготовкою та проведенням публічних заходів. Я був на той час наймолодшим головою обласної організації КВУ — 21 рік, переважна більшість колег з інших областей вже пройшла по декілька кампаній спостереження за виборами та й загалом були старші. Також величезним викликом було те, що нашими першими виборами була президентська кампанія 2004 року з усіма похідними: фальсифікаціями, адміністративним ресурсом, тиском, першим Майданом. Памʼятаю, коли ми провели пресконференцію після другого туру виборів і заявили про масові фальсифікації в Одеський області, то виходили з зали з відчуттям, що бути на волі нам лишилось недовго. Але наші опоненти такого "подарунку" не дочекалися. Ці ж вибори і стали нашим першим успіхом: у січні 2005 року на урочистих зборах ВГО "КВУ" нам вручили відзнаку за «найбільший прогрес у підвищенні стандартів роботи» серед обласних відділень. 

- Коли ти відчув, що організація вже впевнено стала на ноги? Які були "симптоми"? 

- Це дуже цікаве питання, бо на кожному етапі організації, коли ми досягаємо нового рівня, є певний момент хвилювання: чи все вийде. І за ним — відчуття: все вийшло, впевнено стоїмо. Але якщо говорити про те, коли вперше, то, мабуть, у 2006 році: тоді ми провели свою другу кампанію зі спостереження, в організації вже були власні проєкти, стала команда, ми вже були не початківцями, а повноправними та спроможними членами великої родини Комітету виборців.

- Після становлення минув певний час і почався вихід на нові обрії. Якими вони були? Як зʼявлялися нові ідеї? Як відбувалося розширення на інші напрямки, крім виборів, та інші області?

- Все відбувалось поступово та органічно, принаймні, нам так здавалось і тоді, і так мені здається й зараз. З 2005 року в організації з’являються та системно розвиваються нові напрямки: захист прав людини, розвиток громадянського суспільства, розвиток демократичних інституцій (моніторинг діяльності політичних партій та вибраних осіб) тощо. З 2008 року організація почала розвивати вільні медіа, створивши незалежне онлайн-видання та газету "ІзбірКом" (зараз - "Інтент"). З 2007 року ми починаємо системно реалізовувати міжрегіональні проєкти в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Кіровоградській, Вінницькій областях, а з 2011 року - національні, розширивши свою діяльність на інші регіони України. 

У 2014 року організація започатковує власні унікальні продукти та ініціативи, міжрегіональні коаліції неурядових організацій та координує їх: Громадське Партнерство "За прозорі місцеві бюджети!", Всеукраїнську громадську кампанію за участю партнерських організацій "Атестація депутатів місцевих рад", Координаційний центр - офіс безпеки, Громадський центр правосуддя та Центр публічних розслідувань. 

- Зараз організація має стабільних 4-5 напрямків, кілька стратегічних ініціатив і значне коло постійних співробітників та волонтерів. Що далі? В умовах війни слово "далі" звучить складно, але тим не менш плани точно є. Які можна озвучити, чим поділитися?

- Відновлення. Ми просто зобов’язані перед тими, хто сьогодні боронить майбутнє країни, перед нашими дітьми зробити так, щоб Україна не просто відбудувалась, а стала ще кращою. І це абсолютно можливо, на мій погляд, бо той, хто вистояв проти такого ворога, - може все.

Але в нас усіх буде надзвичайно багато роботи з буквального перестворення багатьох інституцій та процесів у країні наново: нам потрібно таки винайти рецепт формування гідного політичного представництва та формування парламенту, треба ще більше підсилити та модернізувати органи місцевого самоврядування, фахове, чесне та людиноцентричне правосуддя й правоохоронні органи, спроможне громадянське суспільство та незалежні і сталі медіа — це лише те, що перебуває у сфері діяльності нашої організації.

- І замість висновків: на чому зараз тримається організація? Що це таке - облКВУ? Люди? Принципи? Сенси? Цілі?

- Вона не тримається, вона є. Є завдяки людям, які її формували протягом усього цього шляху і продовжують формувати зараз. Тому, в першу чергу, це — люди. Яким цікаво робити те, що ми всі і кожен окремо робить і так як ми це стараємось робити: фахово, незалежно, відкрито, з орієнтуванням на результат, який буде корисним та яким можна пишатись.

Також, думаю, важливою є велика внутрішня свобода. Ми не тільки завжди працювали для вільної країни: у нас всередині завжди був максимум свободи. Ми завжди прагнули того, аби кожен і кожна бралися за те, що найближче до душі, і що більш повноцінно й самостійно людина може це робити, тим більше це шанується та вітається. Щоб кожна людина могла проявитись та реалізуватись максимально, щоб кожному й кожній було місце та простір. Головне — це дотримання базових стандартів, про які згадав вище.

А ціль у нас одна — сильна, вільна, квітуча країна, якою пишаємось і в якій хочеться жити. Перепрошую, якщо комусь це здасться пафосно, але на менше ми погоджуватись просто не маємо права.