«Ми живемо, а не виживаємо»: історія жительки Миколаєва, чий бізнес знищила рф

29 December, 13:47

Про наслідки обстрілу міста касетними боєприпасами, волонтерство, роботу бібліотеки під російськими обстрілами та виживання без централізованого постачання питної води розповіла мешканка Миколаєва Тетяна Мельниченко. Це одна з історій, яку записали документатори Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України», які спільно з партнерами збирають свідчення воєнних злочинів рф в рамках глобальної ініціативи «Трибунал для путіна».

«Восьмого травня був удар для нашої сім’ї»

- Мене звати Тетяна Мельниченко, мені 47 років і я живу в Миколаєві. Я бібліотекарка, працюю в бібліотеці, а також у мене є маленький бізнес - крамниця побутової хімії. Війна застала мене вдома, у Миколаєві. Ми почули вибухи, як і всі, хто живе в Україні. Ми живемо біля воєнного аеродрому, тому нам було дуже сильно чути вибухи. Ми зрозуміли, що почалась війна.

Восьмого травня був удар для нашої сім’ї. Восьмого травня у нас постраждала наша крамниця. Потім вже нам сказали, що це була РСЗВ. Сама ракета впала за 150 метрів від нашого магазину. Основний удар від касетних снарядів прийняв наш магазин. Біля нашого магазину стояли холодильники з морозивом. Ці холодильники були вщент розтрощені, всі вікна, без виключення, були вибиті. Товар в магазині був пошкоджений. Дякувати Богу, ніхто з людей не постраждав, бо це була одинадцята година вечора і була комендантська година. Поруч з магазином також постраждали інші магазини, але вже менше. Крім того, у дев’ятиповерхових будинках, що розташовані поруч, були пошкоджені шибки. Наш бізнес після цього закрився. Хоча і до удару теж не працював, бо ми почали займатись волонтерством.

«Бібліотека продовжує працювати в режимі абонемента - ми видаємо книжки»

- У нас в бібліотеці, з третього дня, коли зрозуміли, що війна надовго, організували штаб гуманітарної допомоги. Ми допомагали військовим - тим, хто стояв на блок-постах у Широкій Балці, потім бійці пішли далі - ну «нуль» та першу лінії оборони. Ми їм допомагаємо і досі. Пізніше, коли ми «обросли» зв’язками, ми почали працювати з цивільним населенням. Допомагали людям в отриманні гуманітарної допомоги - це і продуктові набори, медицина, дитяче харчування та гігієна. Тому ми працюємо як гуманітарний штаб. Але бібліотека продовжує працювати в режимі абонемента - ми видаємо книжки. Звичайно, робота скоротилась в цьому напрямку. Але бібліотека - це такий осередок громади.

 

«Ми писали об’яву і роздавали людям воду просто в руки»

Вже, напевно, весь світ знає, що Миколаїв залишився без водопостачання. Це були таке випробування для міста, для влади, для людей. Звичайно, допомагали інші міста. Але ж не можна привезти воду, десь кинути й все. У нас не було раніше такого досвіду. Ми знаходили людей, нам допомагали з Одеси, Вінниці, Чернівців. Привозили нам фурами воду. Ми писали об’яву і роздавала людям воду просто в руки. Нам дуже в цьому допомагали громади інших міст з водою. Люди не залишись з цією проблемою наодинці. Питна вода у нас була.

 

«Коли прийшла така велика біда, громада допомагає один одному»

- Ми й далі плануємо працювати в напрямку допомоги людям. Дуже великий плюс (якщо це можна розглядати як плюс в даній ситуації), так те це, що наша громада згуртувалась. Ми могли раніше чогось не помічати, щось не робити. Але, коли прийшла така велика біда, громада допомагає один одному. Звичайно, є нюанси, але вони покриваються тим, що ми допомагаємо людям, і люди, яким дійсно це потрібно, завжди допомогу отримують. Навіть, якщо в нас чогось немає, ми спілкуємось з друзями з інших районів і перенаправляємо людей туди. Ми даємо не тільки «рибу», а даємо ще «вудку».

Війна це війна, але треба жити, а не чекати, що перемога буде дуже скоро. Ми живемо в цих умовах. Живемо, а не виживаємо. Чому росіяни на нас напали? Мені здається, що це заздрість рабів до вільних людей. Ви знаєте, що завжди за історією, завжди гнобили ті, хто поряд. Ті ж раби. Вони просто раби, і хочуть, щоб ми теж такі були, але ми не такі.

 

Фото з власного архіву Тетяни Мельниченко

Як пояснює адвокатка, експертка Одеського Комітету виборців України Юлія Лісова, у Женевських конвенціях, які регулюють правила поводження у воєнних конфліктах, є пряма заборона використовувати зброю масового ураження, чим власне і є касетні снаряди:

"Ця заборона пов’язана з тим, що такою зброєю складно керувати: вона може нанести непередбачувані руйнування. Відповідно є висока вірогідність того, що постраждають цивільні, навіть якщо метою були воєнні об’єкти. Стосовно позбавлення людей води у Миколаєві, то міжнародне гуманітарне право містить положення про захист цивільного населення, цивільної інфраструктури та природних ресурсів під час збройного конфлікту. Додаткові протоколи 1977 року до Женевської конвенції 1949 року забороняють напади на об’єкти, які «необхідні для виживання цивільного населення», включаючи об’єкти питної води та зрошувальні мережі. Тому дані акти з боку рф є грубим порушенням правил ведення війни і відповідно міжнародними воєнними злочинами. Ці злочини можуть відповідно до Римського статуту бути підсудними Міжнародному кримінальному суду. Відповідальність за воєнні злочини передбачена також і на національному рівні - статтею 438 Кримінального кодексу України. Тому цей випадок може бути предметом розгляду і українських судів".

Публікація підготовлена Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» спільно з ГО «Миколаївський дослідницько-аналітичний центр» у межах реалізації глобальної ініціативи «Трибунал для путіна».