"Мій будинок димів, усе чорне було навкруги": свідчення очевидців російських воєнних злочинів на Миколаївщині

Жительки Галицинового на Миколаївщині Катерина Т. і Ніна Т. зустріли початок активної фази війни у рідному селі. Хату, побудовану батьками, зруйновано, обстріли загарбників позначились на здоров’ї. Проте сестри не втрачають надії, що винні у вчиненні цих ймовірних воєнних злочинів будуть покарані. Їхню історію зафіксували документатори ініціативи «Трибунал для путіна» в рамках роботи громадської приймальні УГСПЛ в м.Одеса, яка працює на базі Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України».

Початок повномасштабного вторгнення був несподіваним

Пані Ніна розповідає, що в Галициновому родина живе з 1952 року:

- Як приїхали наші батьки з Тернопільської області, так тут і залишилися. Жили в радгоспівському будиночку 16 років, потім взяли ділянку у 80-му році і побудували свій дім, в якому живемо до сьогодні. У мене на той час (24 лютого 2022 року ― ред.) онука повезли на реабілітацію в Німеччину, а я й не знала, що почалась війна. Дізналась вже, коли зателефонувала внучка та сказала зібрати документи в сумку. Я чула, як у нас бахкало, але думала, що то діти граються на вулиці. А як увімкнула телевізор, то побачила, що там на Суми ворог суне колоною, і про наше Кульбакіне дізналась. 

На фото: зруйнований обстрілами будинок Ніни Т.

Життя під обстрілами

Катерина Т. розказує:

- На початку військових дій була вдома. Сильно в нас почало тут бахкати, спочатку не розуміла, що взагалі відбувається… А далі вже кожний день у страху, вночі спали одягнені. В підвалі зробили собі нари, покидали на них матраци, думали, хоч так вбережемось від обстрілів.

«Я бігом в хату, а дільничний мене не пускає…»

Пані Ніна продовжує:

- Будинок сина один раз потрапив під обстріл, потім другий. В перший раз як прилетіло, (4 червня 2022 року, – ред.), він відремонтував одразу, бо роботи було менше ― трохи по фронтону побило і шифер вивернуло. А вдруге (19 липня 2022 року, ― ред.), то вже серйозніше було, тоді багато у кого будинки побило. Родина сина взагалі жила в підвалі, після другого прильоту я їм вже сказала, щоб жив отут з нами. 

В день, коли по нашому будинку влучили (26 липня 2022, ― ред.), я збиралась йти по гуманітарну допомогу. Зранку зварила їсти, зібрала документи для отримання допомоги і сіла складати все в сумку. А мій дід (чоловік Ніни Петро, - ред.) сидів біля вікна, читав журнал. І в цей час почало бахкати, один раз, другий. На годиннику якраз пів на дев’яту було. А ми знаходились не в будинку, а в літній кухні. І тут дуже гучно щось вибухнуло, вікно вилетіло, чоловік впав і його трохи засипало склом та уламками. Ми розгубилися, не знали що робити, нічого не зрозуміли. 

Потім набігли люди, з лопатами, вивели нас у двір. Я сіла на стілець і почула, як щось шипить. Тоді побачила, що всі газові труби перебиті, і здогадалась газ перекрити. 

На фото: зруйнований обстрілами будинок Ніни Т.

- Будинок аж димів, - згадує пані Ніна. - Все чорне було навкруги. А в будинку весь одяг, речі онука, який має обмежені можливості. І іграшки його побило, і улюблену машинку. Кинулась я в дім рятувати ті речі, але дільничний мене не пускає. Потім вже наші рідні прибігли. Трохи згодом, як осіла пилюка і стало видніше, почали виносити з хати одежу, але складати ж її не було куди. То вибрали найбільш вцілілу кімнату доньки - там все поскладали. Будинок залишився без вікон, без дверей, і діри такі великі в стінах та стелі. Все вибито. А на городі ― вирва в три метри вглиб. Це був не касетний снаряд, а щось більше. Бо ще в двох сусідів від цього вибуху постраждали будинки. 

Як розповідає пані Катерина, за два дні до Великодня (орієнтовно 21 квітня 2022 року, ― ред.) село Балабанове  обстрілювали ракетами:

- То в перший раз, як по нам сильно попало. Розбило мені сарай, піч, яка в сараї була. Труби газові побило, всі були в дірках, так, ніби хтось спеціально потовк. У літній кухні впала стеля, на столі великодній холодець стояв, - все перемісило зі сміттям. 

19 червня 2022 року біля гаража снаряд впав. Пошкоджено було і будинок, і літню кухню, де я зараз живу. Вікна повибивало, то я вставляла. А потім знов, як впав снаряд у сусідчин город, побило дерева на городі та вибило вікно, і воно тепер просто плівкою затягнуте. 

На фото: зруйнований паркан будинку та гараж Катерини Т.

Стан здоров’я після життя під обстрілами

Бідкається пані Ніна:

- У мене рука одна не працює нормально, я навіть хустку зав’язати не можу. Пальці й рука, як чужі або мертві. Лікарі сказали: «Нервовий синдром, з часом пройде». Аналізи здавала, ліки виписали, уколи робили. А воно нічого не проходить. Чоловіка теж тоді по голові вдарило, оглушило, він впав, до цього часу почуває себе недобре...

На фото: Ніна Т. розповідає про те, як живе у понівіченому будинку

Пані Катерина додає:

- Якби я побачила того, хто таку біду зробив, якби до мене його привели… Я б його голими руками роздерла. Всі  б кісточки з нього повитягувала, хай би відчув той біль, що ми відчуваємо... 

Імена героїнь змінено з міркувань безпеки.

Фото - Громадська приймальня УГСПЛ в м. Одесі / Одеська обласна організація ВГО «Комітет виборців України» 

Публікація підготовлена Громадською приймальнею УГСПЛ в м. Одесі у межах реалізації ініціативи «Трибунал для путіна». Громадська приймальня УГСПЛ в м. Одесі працює на базі Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України» за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID Ukraine - USAID Україна) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.