Відповідальність за колабораціонізм: проблеми правозастосування

З березня 2022 року в Кримінальному кодексі України з’явилась нова стаття – 111-1 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за колабораціонізм. Раніше цього поняття Кримінальний кодекс не містив. Стаття фактично перелічує види діяльності, які визнаються колабораціонізмом. Серед таких видів, зокрема: публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, добровільне зайняття громадянином України посади у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти,  а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти та інш.

На практиці виникають питання ідентифікації цього злочину та правильності його кваліфікації. Проаналізуємо деякі з них.

Чи вся діяльність на ТОТ є колабораційною?

Наприклад, частина 4 вказаної статті передбачає відповідальність за провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора. Не є очевидним, що у цьому контексті є «взаємодією з державою агресором». Чи буде вважатись взаємодією оформлення документів для ведення господарської діяльності відповідно до правил держави-окупанта на тимчасово окупованій території, або «сплата податків» на такій території державі окупанту? Формально – так. Але з іншого боку, зрозуміло, що у людей є два шляхи у такому випадку: або взагалі відмовитись продовжувати здійснювати таку господарську діяльність і ймовірно залишитись без засобів існування, або перебувати під ризиком притягнення до кримінальної відповідальності.

Нам все ж таки близька думка, що не вся діяльність громадян України на окупованій території може розглядатися як колаборація, що підлягає кримінальному покаранню. Скажімо, дрібний і приватний бізнес, який не сприяє посиленню ворога та не шкодить обороноздатності України, робота лікарів, що обслуговують цивільне населення, або ж діяльність, спрямована на виживання громадян, що опинились під окупацією, — все це не можна вважати колабораціонізмом. Колаборацією є лише дії громадянина, спрямовані проти своєї держави, проти оборонних зусиль України, розголошення воєнної таємниці, вербування громадян України до збройних сил Росії, робота на воєнних об’єктах ворога, у ворожих ЗМІ, поширення фейків та участь в інформаційній агресії проти України тощо.

У цьому контексті, на нашу думку, важливо враховувати мету, умисел та направленість такої діяльності. В противному випадку кожного продавця хліба на тимчасово окупованій території можна буде притягати до відповідальності як колаборанта.

Відповідальність учителів

Частина 3 статті 111-1 КК передбачає відповідальність за «Здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти». 

Тобто «впровадження стандартів освіти держави-агресора» само по собі є злочином, навіть якщо при цьому не здійснюється пропаганда та агітація на користь країни-агресора. Враховуючи цю норму, всі вчителі та викладачі, які продовжили працювати в навчальних закладах на окупованих територіях за правилами держави окупанта, формально можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, навіть якщо продовжили викладати математику або хімію.

Чи може застосовуватись відповідальність ретроспективно?

Частина 7 вказаної статті передбачає відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території. Тобто до березня 2022 року відповідальності за такі конкретні дії не було передбачено в кримінальному кодексі.

Разом з тим, з 2014 року відкривались кримінальні провадження, а також ухвалювались вироки відносно, зокрема, суддів та прокурорів, які продовжили виконувати свої функції у створених окупаційною владою судових органах та прокуратурі. Такі дії кваліфікувались за статтею 111 КК як державна зрада. Наприклад, як повідомила в листопаді 2022 року прокуратура АР Крим та м. Севастополя було  скеровано до суду ще 11 обвинувальних актів стосовно кримських суддів, що зрадили Україну. Тобто враховуючи актуальне наразі законодавство та правозастосовну практику  склалась ситуація, за якої одні і ці ж самі дії – «зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території» кваліфікується/може бути кваліфіковане за різними нормами КК: статтею 111 та ч. 7 ст. 111-1. Адже, те, як сформульоване обвинувачення наведене вище за статтею 111 повністю підпадає під диспозицію частини 7 статті 111-1.

Стаття 111 КК передбачає відповідальність за державну зраду, вчинену у формах: 1) перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, 2) шпигунство, 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Аналіз вироків по даній категорії справ говорить про те, що дії з переходу на службу до окупаційних судів та правоохоронних органів суди кваліфікують як державну зраду у формі підривної діяльності. При цьому ні Кримінальний кодекс, ні інше законодавство не містить визначення «підривної діяльності». І фактично злочинні дії за даним складом злочину зводяться суто до переходу на службу до окупаційної влади, що само по собі описується як акт, який завдає шкоду суверенітетові України і сприяє посиленню тимчасової окупації.

Одночасно, аналізуючи спосіб, яким законодавець ввів норму, яка передбачає відповідальність за «добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території», можна дійти висновку, що таким чином він криміналізував дії, які раніше не були криміналізовані. Оскільки, даний склад злочину не був доданий  в якості деталізації до статті 111 КК. Даний склад злочину був введений окремою, новою раніше не існуючою статтею КК.

Враховуючи наведене, постає два взаємопов’язаних питання:

• Якщо стаття 111 та частина 7 статті 111-1 КК – це різні злочини, у чому полягають критерії для їх відмежування?
• Якщо саме частина 7 статті 111-1 КК передбачила відповідальність за склад злочину «добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території», то чи правомірним було притягнення до кримінальної відповідальності осіб за аналогічні дії, але за іншою статтею? Тобто фактично до прийняття закону, який встановив кримінальну відповідальність за такі дії?

Які висновки?

На нашу думку, вирішуючи питання про наявність або відсутність злочину колабораціонізму, необхідно відходити від формального підходу на кшталт «працював не працював», «обіймав посаду не обіймав» і т.д. Як вже вказувалось вище, ключову роль в правильності кваліфікації дій має грати мета, ціль та умисел вчинення дій або бездіяльності. Їх має встановлювати слідство.

Також, дуже важливо оцінювати наслідки дій/бездіяльності. Тому що дії/бездіяльність, які не мають негативних, тобто суспільно небезпечних наслідків, не можуть бути злочином.

Вищевказане підтверджується нормами Кримінального кодексу. Відповідно до статті 11 КК злочин – це винне діяння. Тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина – це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків.

Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Юлія Лісова, юристка Одеської громадської приймальні УГСПЛ

Одеська громадська приймальня УГСПЛ надає правову допомогу постраждалим від війни за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID Ukraine - USAID Україна) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.