Військовий капелан Олександр Чоков: «У полоні росіяни примушували співати їхній гімн. А за молитву відправили у карцер»

До війни з росією пастор Олександр Чоков з міста Южного на Одещині був священнослужителем в одній з релігійних спільнот міста. Після нападу росії у 2014 році він став волонтером, допомагав переселенцям, як рятували своє життя від воєнних дій на сході України. У 2018 році він став капеланом однієї з військових частин Одещини. А у лютому 2022 року потрапив у російський полон, коли відправився з рятувальною місією на острів Зміїний. Свою історію Олександр Чоков розповів документаторам Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України», які збирають свідчення воєнних злочинів росіян в рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна».

Місія священників відправляється на Зміїний

24 лютого Олександр був у відпустці і мав з неї вийти наступного дня. Зараз так і жартує, мовляв, путін винен йому день відпустки. Однак того ранку навряд чи хтось жартував: як і всі, пастор Євангельської церкви прокинувся від вибухів. Росіяни бомбили Одесу, область та всю країну. Олександр терміново виїхав до своєї військової частини, де його попросили про дуже складну місію: прибути на острів Зміїний та забрати звідти 13 загиблих українських прикордонників, які начебто загинули від ворожих обстрілів. На той момент всі були переконані в їхній загибелі, тож доправити їх додому доручили священникам і лікарю. Олександр зателефонував знайомому капелану Леоніду Болгарову, попросивши його допомогти, також до них долучилися священник Василь Вирозуб і дитячий лікар Іван Тарасенко. Так місія священників вирушила на рятувальному судні «Сапфір».

«Ми прибули до острова зранку 26 лютого. Його було видно. Тоді на судно піднялася досмотрова група росіян, певно, морпіхів. Чоловік 20 чи скільки, я не мав можливості порахувати. Нам була зроблена об’ява вийти на корму, там нас усіх поставили на коліна під дулами автоматів. Перевіряли документи, обшукували судно. Весь цей час ми стояли на колінах. Екіпаж, усі. Звісно, вони нічого не знайшли. І питання стало до нас: хто ми? Ми сказали, що ми – священники, приїхали на острів забрати тіла загиблих. І їхній старший офіцер нам сказав, що на острові немає загиблих, тож ми кажемо неправду. Він дістав свій телефон і показав прикордонників, військових наших, які були на острові, що вони всі живі і всі в полоні», - розповів Олександр.

«Нас везуть у полон»

Після цього священників і лікаря звинуватили у шпигунстві і відправили їх по каютах під охороною, після чого повідомили, що їх не можуть відпустити і тому передають далі – у відання фсб. 27 лютого полонених відправили до Севастополя.

«Нам дозволили подзвонити нашим родинам. Ми дзвонили і казали, що їдемо у росію в полон. І не знаємо, коли повернемося. Так ми опинилися у Севастополі на гауптвахті».

Священників посадили в одну камеру, а лікаря – на 11 діб запроторили до «одиночки». Під час перебування на гауптвахті священників постійно допитували, з’ясовували, чому вони опинилися на острові і чи є вони шпигунами.

«Після цих безкінечних допитів у нас вже склалася така байка: три попа і дитячий лікар приїхали підривати острів. Ми вже аж жартували, бо ми їм кажемо, що це маразм просто. А вони не вірять… Нас як закрили в камері, так ми там і сиділи без повітря. Тільки на допити по 2-3 години виводили. Ми без повітря вже пухнути почали. Їсти давали, а в їжу клали каміння. Шкоду таку робили навмисне».

 «Твій номер – 27»

На гауптвахті полонені пробули 11 діб, потім росіяни, так і не добившись «зізнань» у шпигунстві, відправили їх далі – військовим літаком до росії, у Шебекіно, де був табір військовополонених.

«Нам сказали, що везуть нас на обмін. Ми так раділи. А коли приїхали в аеропорт, на нас надягли наручники, стяжки і всіх завантажили у військовий літак. Ми летіли десь 3,5 години. Коли ми прилетіли, літак сів, на вулиці було мінус 22, сніг, холод, вітер. Рампа літака опустилася, і я бачу: автозаки стоять, військові з собаками. Їх так багато. Один вийшов полковник і каже: «Звідси ви не втечете. Всі вийшли і сіли в автозаки». Автозаків багато було. І нас повезли в табір для військовополонених. Коли привезли, це була третя година ночі. Там була огороджена парканом територія, намети стояли, а посередині – плац. Всіх вивантажували з автозаків і кидали на цей плац, ставили на коліна. Там було масове побиття нас усіх. Я такого ніколи не бачив. Там був і екіпаж «сапфірівців». Вони всіх били, примушували стояти на колінах, ми взагалі не могли зрозуміти, що відбувається. Кричали, принижували, травили собак на нас. Я думав: «Господи, що це відбувається? В який час ми живемо?», - згадує Олександр.

На морозі, на колінах в снігу люди простояли понад 2 години. Полонені були легко одягнені, адже в Україні вже було тепло.

«У нас забрали все, навіть імена. Кожному дали особистий номер. У мене був 27-й номер. Так і сказали: «Замість прізвища твій номер тепер 27». І знов постійні допити. Брали кров, слину, відбитки пальців. Там в таборі ми пробули шість днів. І постійно відповідали на одне й те ж питання: хто ми такі і чому приїхали на Зміїний. Ми їм казали, хто ми, а нам казали, що ми – шпигуни. І так по колу».

Жахіття російського СІЗО

Через шість днів священників і лікаря відправили в Старий Оскол, де вони опинилися в справжньому російському СІЗО. Там почався справжній жах, за словами Олександра.

«У нас забрали наш одяг, видали їхні тюремні роби чорного кольору. Всіх постригли налисо. І знов почалася безліч допитів. ФСБшники були відносно коректні, намагалися бути такими принаймні. І їх було так багато, і постійно різні. І постійно одне і те ж питання. А всю брудну роботу, бо нас там також били, робили спецпризначенці, які нас супроводжували на ті допити, з собаками. Ставлення було дуже погане. Кожен з нас схуднув десь на 15-20 кілограмів, поки ми були в СІЗО. Одні їхні російські щі – на перше, на друге і на третє, і напій типу «Юпі», червоний такий, з порошку, його п’єш, і все обличчя рожеве».

Переслідування через релігію

Священникам Олександру Чокову і Леоніду Болгарову постійно закидали, що вони – «сектанти»:

«Казали, що ми – саєнтологи. Не розуміли, як це, хоча ми їм пояснювали, що в росії теж є євангельські церкви, але тепер я розумію, що у них всі церкви працюють на фсб або ж вони переслідують тих, хто не працює. Росія – це фсбшна країна. Нам казали, що ми – секта, а Василю – що він розкольник (Василь Вирозуб – священник Православної церкви України. – Прим.авт.). Там був один такий полковник, так він казав: «Була б моя воля, я б вас на кол посадив». Погрози були постійні саме нам як священникам, що ми сектанти, «іноверці». Що нас треба спалити в печах. І били нас, коли виводили на прогулянку на 5 хвилин. Змушували нас співати гімн росії. Ми не співали, просто стояли мовчки. А Василь почав читати молитву. Вони це побачили, і його за це відправили в карцер. Ми не знали, що в карцер. За «Отче наш», певно. Його там били, катували».

«Нас б’ють тільки за те, що ми - українці»

У СІЗО священники і лікар пробули близько 25 днів, а всього – понад 40 днів у руках російських військових та спецслужбовців.

«Нас коли везли на обмін, знову через аеропорт везли військовим літаком, через Ростов, там ще цивільні були з нами. І потім – на Крим. Там посадили у військову машину всіх і повезли далі. Там і дівчата з нами були молоді, побиті сильно, просто жах. Жах, яке ставлення росіян до нас. Вони нас б’ють просто за те, що ми – українці. Це генетично вже таке у них. Вони не люблять українців і Україну. Стільки років вони приїжджали до нас, стільки років… У нас є рідня, стосунки. І вони все це бачили, але чомусь у нас така війна, і таке зло – чому? Вони нас ненавидять, тому що ми – українці, ми – вільні люди».

Адвокатка, експертка Одеського Комітету виборців Юлія Лісова, коментуючи свідчення Олександра Чокова, зазначає, що порушення прав можна розглядати у двох аспектах:

"Оскільки катування до священників застосовували представники російської влади, то це є порушенням Конвенції про права людини і основоположних свобод. Йдеться про статтю 3 - заборона катування. Також в данному випадку, на мій погляд була порушена і стаття 9, яка гарантує право на свободу віросповідання. Оскільки описані порушення стались, коли рф ще була членом Конвенції, то потерпілі реалізували своє право і подали скарги до ЄСПЛ. Другий дуже важливий аспект - це порушення описаними діями правил ведення війни. А саме - Женевської конвенції, яка передбачає правила поводження з військовополоненими. А це вже злочин. І якщо за рішенням ЄСПЛ відповідальність несе держава в цілому, то за порушення правил ведення війни відповідальність наступає для конкретних винних осіб, які вчиняли данний злочин. Відповідальність передбачена українським Кримінальним кодексом (стаття 438). Також справи по воєнним злочинам, які вчиняються високопосадовцями, можуть бути також розглянуті і міжнародним кримінальним судом", - пояснює юристка. 

Таким чином, ідеться про два рівні відвовідальності: відповідальність держави і відповідальність конкретних осіб, які безпосередньо вчиняли злочин.

Публікація підготовлена Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» у межах реалізації глобальної ініціативи «Трибунал для путіна».