Житель села Маяки на Одещині: «Мій будинок зруйнувала росія»

У будинок Віктора Воропаєва з села Маяки, що в Одеській області, влітку 2022 року влучила російська ракета. Про те, як його родина живе без будинку та яким дивом не загинули його рідні, він розповів документаторам Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України», які збирають свідчення воєнних злочинів росіян в рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна».

«Ранок 24 лютого я запам’ятаю на все життя»

До початку повномасштабної війни подружжя Воропаєвих встигло попрацювати разом за кордоном, пожити в різних місцях і займатися саморозвитком. Ранок 24 лютого родина зустріла разом – і це був найгірший ранок з усіх, які їм довелося пережити:

«Коли вибух був о четвертій ранку, оцю свою емоцію, я думаю, запам’ятаю на все життя. Ми з дружиною тоді мешкали в селищі Авангард неподалік Одеси. Прокинулися від вибуху і не зрозуміли, що це таке. Я вийшов на балкон, побачив, що сусіди побігли на стоянку і почали виїжджати. Почалися ще вибухи і я сказав дружині: «Все, почалося». Дружина вагітна. Що робити? Але виїздити з України – навіть таких думок не було. Тому що це моя Батьківщина, і мою Батьківщину хочуть забрати. Тоді я подумав: захищатиму свій будинок, чим зможу і як зможу. А зараз уже й будинку немає...», - розповідає Віктор.

Після 24 лютого він почав займатися допомогою волонтерам, а дружину відвіз до її батьків на південь Одеської області. Сам же лишився в Одесі допомагати з гуманітарною допомогою.

Родич сказав: «Твого будинку більше нема»

Влітку дружина Віктора приїхала до Одеси здати необхідні аналізи перед пологами. Пізно вночі 27 червня чоловік прокинувся і побачив, що вона не спить:

«Вона мені сказала, що був вибух. Були відчинені вікна і було чути. Я зайшов у групу в вайбері, де мої сусіди, знайомі з Маяк. І побачив, що там паніка, люди ховалися у підвалах, з’ясовували, що сталося. Це було пів на першу ночі десь. Я подумав, що треба зателефонувати мамі, спитати, як вона там. І десь на початку другої мені зателефонував наш родич і сказав: «Мама жива, все добре, але будинку нема». Я не міг зрозуміти, що значить – нема? Думав, може, стелі нема, чи даху, чи в якусь опору десь влучило».

За деякий час знайомі з села повідомили Віктору, що будинку немає зовсім – він був зруйнований вщент. Один зі знайомих сказав йому, що впізнав будинок Воропаєвих лише за турніком на подвір’ї: від оселі лишився лише він, вцілілий якимось дивом.

«Я приїхав туди о сьомій ранку і все побачив. Ракета влучила буквально в дво-трьох метрах перед будинком. Але така була вибухова хвиля, що наш будинок знесло повністю, а сусідні поряд дуже постраждали. У них не було дахів, попадали стелі, не було вікон, дверей. Пару будинків згоріли повністю», - згадує він.

Людей врятувало диво

Рідні Віктора врятувалися дивом. Власне, як і всі сусіди. Про це він і зараз згадує з посмішкою:

«Чудеса реально бувають. За два тижні до цього моя сестра робила ремонт у своїй кімнаті, і вони з мамою та моєю племінницею спали в маминій кімнаті, саме тій, куди потім прилетіло. Ввечері перед прильотом сестра закінчила ремонт і вирішила поїхати до куми в гості. Ввечері вони з дочкою сіли на поїзд і поїхали в Карпати в гості. А мама вирішила, що вона не хоче сама спати в хаті і лягла тієї ночі в літній кухні. Такий збіг обставин. І тому всі залишилися живі. Так було і в інших сусідів: хтось пішов у гості і лишився там ночувати, а в їхніх кімнатах вдома попадали стелі просто на ліжка. Комусь було спекотно і теж лягли в літніх кухнях, як моя мама. Були різні ситуації. Після такого вибуху всі думали, що у нас просто живих немає. А виявилося, що живі, на щастя, всі».

Фото надані Віктором Воропаєвим

Після вибуху мама Віктора тривалий час перебувала в шоковому стані. Потім її забрали до себе родичі, а пізніше вона з сестрою Віктора і онукою поїхали за кордон.

«Що їй робити – її будинку більше нема. Там все життя її пройшло», - каже чоловік.

"За цей злочин повинні відповісти всі причетні"

Зараз у селі, де пошкоджено понад 60 будинків, люди продовжують жити в умовах постійної військової загрози.

«Дуже великі руйнування росіяни принесли. Біди і горя на нашу країну. Вони повинні відповісти за це. Всі, від тих, хто надавав накази, до тих, хто їх виконував. Вони все прекрасно розуміють. У мене є свій телеграм-канал на 400 людей, до 24 лютого я там розказував про інвестиції тощо. Там були підписники з України, росії, Казахстану. І от коли почалася війна, я почав у своєму телеграм-каналі публікувати відео, фото того, що відбувається. І росіяни почали мені писати: «Ти нацист, ти – бандерівець». Люди, які були підписані на мене, читали мене, як таке могли про мене думати? В один момент я став «нацистом» і «бандерівцем». В перші тижні я намагався якось донести їм інформацію. А виявляється, що це не тільки їхній президент підтримує…У мене моя правда: будинку немає».

За словами адвокатки, експертки Одеського Комітету виборців Юлії Лісової, порушення, які описує потерпілий, є воєнним злочином:

"Влучання снарядами по цивільним об'єктам, а саме таким об'єктом є житловий будинок, є порушенням Женевської конвенції, а також Кримінального кодексу України (стаття 438). Наразі цей факт розслідується українськими правоохоронними органами. Також справи щодо воєнних злочинів, які вчиняються високопосадовцями, можуть бути розглянуті не тільки національними судами, але і міжнародним кримінальним судом".

Публікація підготовлена Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» у межах реалізації глобальної ініціативи «Трибунал для путіна».