Жителька села на Одещині: «Трирічні близнюки досі бояться, що прилетить ракета»

Марина Степова з села Маяки, що в 50 км від Одеси, - домогосподарка і мати п’яти дітей. До повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року разом з чоловіком вони працювали на домашній теплиці: типове заняття для селян цієї місцевості. Люди вирощують редиску, зелень, помідори, огірки, полуницю, а вирощене продають – з цих не надто великих заробітків і утримують родини. Після 24 лютого сім’ї стало значно складніше, адже школа перейшла на дистанційне навчання, а дитсадок з міркувань безпеки перестав приймати дітей. А влітку життя родини опинилося під смертельною загрозою: в кількох десятків метрів від їхньої родинної оселі впала російська ракета. Родина вижила дивом. Про ту страшну ніч Марина розповіла документаторам Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України», які збирають свідчення воєнних злочинів росіян в рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна».

«Війна почалася»

Родина Степових живе у новому двоповерховому будинку, який вони побудували поруч зі старою хатою. У хаті тримали реманент для теплиць, обладнання, насіння, дитячі речі. У війну, як і більшість українців, вони не вірили, але 24 лютого зрозуміли, що… почалося найстрашніше:

«О четвертій ранку я прокинулася від якихось вибухів. І подумала: «Війна почалася». І тут же сама собі думаю: «Та яка війна? Що це я таке думаю?». І далі заснула. А о шостій ранку подзвонила сестра чоловіка і сказала, щоб збирали документи, гроші, все важливе і їхали всі до мами, бо війна почалася. Ми спросоння взагалі нічого не зрозуміли: та яка війна? Нікуди ми не поїхали, але перші дні був сильний шок. За дітей найбільше переживали. Потім якось звикли. Але перестав працювати дитсадок, а нам же працювати в теплицях, і це було дуже складно. Нам треба годувати нашу велику сім’ю», - розповідає жінка.

«Після вибуху прокинулися, наче в домовині»

У ніч на 27 червня родина спала в будинку. Після опівночі неподалік від нього розірвалася російська ракета: вона увійшла глибоко в землю, рознісши вщент сусідський будинок і їхню стареньку хату, котра слугувала Степовим за комору:

«Вибуху ми не почули. Потім нам пояснили, що коли ти в епіцентрі, то вибуху не чуєш, це нормально. А тоді ми нічого не зрозуміли. Прокинулися, бо чоловік мені казав: «Марино, Марино, звідки в мене кров?». Вся постіль була в крові, рука в крові, потім ми зрозуміли, що його сильно порізало уламком скла. Я хочу встати – а не можу. Як наче в домовині. І посипався гіпсокартон. Це впала наша стеля і нас з дітьми засипало нею. Але це було недовго, швидко прибігли сусіди, зняли з нас рештки стелі і ми вибігли на вулицю з дітьми», - згадує вона.

Як бігли через уламки – не пам’ятає, хоча жодного цілого з 17 вікон та жодних цілих дверей не було. Перша думка у них була, що стався витік газу, і лиш потім зрозуміли, що це – «приліт».

«Я не могла зрозуміти, що за «приліт». Всі сусіди кажуть: «Приліт». Потім уже зрозуміла. Як добре, що ракета впала в глину і залетіла під стару хату. Стара хата врятувала наш дім, прийняла на себе ударну хвилю. А якби вона впала на дорогу, на асфальт, то, мабуть, половини Маяк би не було. І так 65 будинків пошкоджено», - каже вона.

«У дитячих ліжечках знайшли осколки ракети»

Діти Степових дістали поранення, але, на щастя, серйозних травм не зазнали:

«У одного з наших двійнят осколки скла були в голові, але лікарі швидкої зразу все обробили, витягли, і ми в лікарні не лежали. А коли ми вже почали прибирати все, то знайшли в дитячих ліжечках осколки ракет – отакенні залізяки. Не знаю, як їх не зачепило. Може, стеля закрила, - не знаю. Але це все схоже на диво», - розповідає Марина.

Після пережитого малеча досі боїться гучних звуків:

«Бояться вогню і літаків чомусь. Постійно кажуть: «Ой, літак прилетить і наш будинок загориться. Видно, що вони переживають це досі. Сильно налякалися».

Все, що залишилося від старої хати Степових

«Ми не можемо опустити руки»

Зараз родина, використовуючи допомогу місцевої влади та міжнародних організацій, а також власні ресурси, відбудовує пошкоджений будинок і теплиці.

«У цьому році ми нічого не заробили, бо тільки почали збирати перші врожаї – і удар, він усе знищив, осколки перемололи землю з овочами. Залишилися без засобів до існування. У багатьох людей так само, і навіть нема коштів, щоб відновити. А у нас є стимул працювати – діти. Дехто питає, мовляв, чому ви не опустили руки? А як же їх опустити? П’ятеро дітей!», - розповідає Марина.

Зараз головне для родини – відновлення теплиць і перший посів редиски перед новим роком, а далі ремонт пошкодженого будинку буде залежати від того, чи вдасться на нього заробити.

"Женевські конвенції регулюють правила, за якими має вестись війна. Зокрема передбачені заборони деяких методів та засобів. Наприклад, заборонено стріляти, направляти ракети на цивільні об’єкти. Житлові будинки – це якраз такі цивільні об’єкти, які не можуть бути воєнною ціллю, - пояснює адвокатка, експертка Одеського КВУ Юлія Лісова. - рф таким чино порушила правила ведення війни, чим скоїла воєнний злочин. Покарання за такі дії може наступити як за українським законодавством (стаття 438 Кримінального кодексу передбачає покарання за такі дії), так і на підставі Римського статуту, якщо цей випадок буде предметом розгляду Міжнародного кримінального суду". 

Публікація підготовлена Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» у межах реалізації глобальної ініціативи «Трибунал для путіна».