Одна ракета і сотні бід: як через 5 місяців після російського злочину живе село на Одещині

Через п’ять місяців після того, як російська ракета 27 червня 2022 року влучила біля житлових будинків у селі Маяки на Одещині, тут і досі – повно слідів від руйнувань. Побиті осколками дороги, світлі плямки свіжого шиферу на дахах, глибокі тріщини в будинках і затягнуті плівкою провалини вибитих вікон, - німі свідки злочину проти цивільного населення. Команда документаторів Одеського Комітету виборців побувала на місці в листопаді і не лише зафільмувала докази, що можуть свідчити про черговий воєнний злочин російських військових, а й поспілкувалася з місцевими жителями. Для них війна – це знищені засоби для заробітку, зруйновані будинки, сліди від ран і біль втрат.

Сліди війни у мирних Маяках

- Ми з чоловіком спали, потомлені після роботи на теплицях. Якраз перший сон, міцний. Навіть не пам’ятаю, як прокинулася. І від чого. Ми нічого не почули, я побачила у вікно вогонь у сина в хаті. Толком не пам’ятаю, що робила, як кричала, як будила чоловіка. Бігли босі й простоволосі, через городи, бо наші хати якраз через город. Думала, що… І казати не хочу, що я тоді встигла подумати, поки бігла. У всіх перша думка була, що це газ вибухнув. Все горить, палає. Нічого не можна зрозуміти. Зять в крові. То потім з’ясувалося, що осколок скла від вікна йому руку порізав. А так Бог усіх нас тієї ночі помилував, всі живі, всі онуки цілі, - згадує мешканка Маяк Ольга Слюсаренко.

Подружжя Слюсаренків намагається відродити теплиці, які є основним засобом заробітку для багатьох у Маяках

Її будинок теж постраждав від сильної вибухової хвилі, адже російська ракета впала в глиняний ґрунт буквально в парі сотень метрів від нього. Пошкоджені вікна, дах так-сяк полагодили, а от що робити з глибокими тріщинами, які з’явилися на хаті після вибуху, ніхто не знає.

- Теплицям гаплик. Якраз перший урожай був. Тут все перемололося в кашу: земля, розсада, помідори, - все. Чи зможемо ми зараз це відновити до того, як треба почати саджати першу розсаду, я не знаю. Діти вже готують свої, а я щось не впевнена, що ми з чоловіком подужаємо. У нього після того тиск стрибає – жах. У мене цукор став високий. А мій брат помер після того. Жвавий такий ще був, він старший за мене, йому вже було за 80, але він дуже бадьорий був, активний, ще б пожив. Але що – хата поруйнована, натерпівся страху такого, що жах. Умер. Хто то доведе, в якому суді, що він помер від ракети? Та ніхто. Хіба на Божому тільки, - махає рукою жінка. На подвір’ї грається маленьке цуценя, Боцман.

- Недавно народився. Добре йому, він і не знає, що в нас тут було влітку, - посміхається вона.

За свідченнями очевидців, після того, як ракета врізалася в землю – буквально в кількох метрах від асфальтованої дороги (на думку багатьох, це був один із факторів, завдяки якому руйнувань було менше, адже ракета вибухнула фактично глибоко у вологій глині), осколки розлетілися на багато сотень метрів навкруги. Деякі з них дійсно зачепили газові труби, зайнялася пожежа. Зокрема й через це багато хто з місцевих не відразу зрозумів, що відбулося: думали, що нещасний випадок з газом.

Будинок Надії Воропаєвої було зруйновано вщент, стара хата подружжя Степових поруч – також:

Руїни будинку Воропаєвих

- Я прокинулася, бо чоловік голосно говорив: «У мене кров, Марино, звідки у мене кров?». Я не могла ніяк прокинутися, тільки міцно заснула. Торкаюся його – а рука дійсно вся мокра, слизька. Думаю собі: треба встати. І не можу піднятися, впираюся руками в щось тверде. Перша думка, дурна така зі сну: я що, в домовині? Зверху щось лежало. Але якось то все скинула, бачу – все палає у вікні. Потім з’ясувалося, що на нас від вибухової хвилі впала гіпсокартонова стеля, вона нас захистила від ракетних осколків. Ми потім навіть в дитячих ліжечках осколки знаходили. Як їх не зачепило – не знаю. Трохи порізало склом, і все. Це просто диво, - згадує Марина Степова, мати п’ятьох дітей.

Все, що залишилося від старої хати родини Степових

У них вщент зруйнувалася стара хата, в якій подружжя тримало різне обладнання для теплиць, дитячі речі, одяг тощо. Новий будинок витримав удар саме завдяки старій будівлі, яка затримала вибухову хвилю.

Сильних руйнувань зазнав і будинок навпроти, через дорогу. На щастя, тієї ночі там нікого не було, але сама хата ремонту вже не підлягає:

- Тут моя дочка жила. Після 24 лютого вона поїхала за кордон. Яке щастя, що надумала і поїхала.  Подивіться, які дірки, - чоловік показує на отвори у паркані, стінах, будівлі і холодильнику. – Якби тут хтось тієї ночі спав, то вже б неживий був.

Утім, за словами Віталія Кузубяка, йому ніяку компенсацію поки що не видали, мовляв, у хаті ніхто не жив на той момент:

- Це несправедливо, бо в цій хаті жила дочка, поки не почалася війна. То якби вона тут спала і загинула, не дай Боже, то тоді би була компенсація? В хаті жити неможливо, це всі бачать і так. Слідство затягується. Навіть не знаю, чи можна вже її зносити, чи треба ще чекати, поки завершаться всі експертизи. І коли вони завершаться? Одна ракета – і стільки біди наробила людям, самі бачите… Все посічене… Ми з жінкою живемо трохи далі. Вважається, що наші будинки не постраждали. Але це не так: у нас, і у сусідів теж, вибуховою хвилею дахи буквально підняло і опустило. Я мусів свій перекривати. Тут поруч у людей їх або геть позносило, або сильно посікло, то вже давали компенсації, щоб перекрити чи полатати. А у нас – знову нічого. Біда одна у всіх – війна. Але ж треба всім і допомагати, хіба ні? – бідкається він.

Попри те, що хата досі стоїть, відновити її вже неможливо

Отвори від осколків ракет - всюди

Його сусідка через дорогу показує документаторам залишки гаража і понівечену осколками автівку:

- Від гаража, бачте, лиш ворота лишилися. Ми теж самого вибуху не чули. Чули ті люди, які далі живуть. А ми як у вирві наче. Прокинулися – все горить, сусідської хати нема, все зруйноване, сусіди кричать: обережно, осколки всюди. А вони й досі всюди тут, між іншим. Ми в городі викопували-викопували всю осінь. Бачу, будемо ще довго їх знаходити. Оно два мішки стоять, - показує рукою.

Там дійсно просто серед вулиці стоять мішки з осколками ракети. Все, що було важливо для слідства, забрали правоохоронці, а решта – досі тут.

– У дочки руку сильно склом порізало, шрам такий тепер довгий. А так усе нормально. На щастя, всі живі. Хати потріскалися у багатьох. Що з цим робити, хто його зна. Це ніхто не компенсує, бо ж хати загалом цілі, але тепер вони потрохи будуть руйнуватися через це. Але життя продовжується. Якось будемо жити, - каже вона й посміхається.

Місцеві взагалі часто посміхаються. І відразу пояснюють: не тому, що дуже весело жити в потрісканій хаті і латати пошкоджений дах, а тому, що досі радіють і дивуються: яким дивом абсолютно всі тієї ночі лишилися живими і майже неушкодженими?

Поки команда документаторів Одеського КВУ завершує роботу, починається повітряна тривога. Зву сирени лунко розноситься над селом. Місцеві поглядають у небо і продовжують займатися своїми справами: хтось лагодить теплиці, хтось розхвалює свою копчену рибу на місцевому ринку, хтось ремонтує авто, а хтось знизує плечима, мовляв: як Бог дасть.

- А ви не боїтеся? Тривога, а у вас же приліт був, - питаємо в однієї з жінок на базарі.

- А що боятися? Життя продовжується. Якщо Бог дасть, будемо жить. А ні – то помремо, - філософськи відповідає вона.

За кілька годин після нашої розмови російські ракети завдадуть численних ударів по енергетичній інфраструктурі України, і на дві доби Одеса та область поринуть у морок. Але життя продовжується. Цій істині може навчити кожен мешканець Маяк.

Залишки вирви від ракети

Публікація підготовлена Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» у межах реалізації глобальної ініціативи «Трибунал для путіна».